От ми й дійшли, нарешті, до регламентування бізнес-процесів.
Агов, вчений бізнес-життям читачу, не дай авторові збрехати: чи не були регламенти процесів та інші внутрішні нормативні документи в тих компаніях, де ти працював, якщо там існували регламенти та інші нормативні документи, викладені різними структурами та насичені мовними (літературними) тонкощами, повторюваннями, багатослів'ям та іншою «водою»?
Чи не було складно ними користуватись через необхідність продиратись через сотні зайвих слів, та стрибати з розділу до розділу, щоб знайти відповідь на просте практичне питання?
А якщо ти, читач, ще й сам підтримував «нормативну базу підприємства» — скільки часу витрачалося на внесення численних змін у такі документи, щоб вони хоч якось наздоганяли ту бізнес-реальність, яку покликані були регулювати?
Чому за понад 120 років після того, як Поль Отлє вказав на недоліки традиційного підходу до документування та запропонував дієві заходи з усунення таких недоліків, документи досі будують як «мавзолеї»: громіздкі, незграбні, негнучкі текстові «конструкції» — залишається для автора загадкою…
За часів відсутності не тільки сучасних для нас, але й будь-яких взагалі комп'ютерів, швидкісних та широкосмугових каналів зв'язку, загалом — цифрових інформаційних систем, Поль Отлє та Анрі Лафонтен надавали усьому світові послугу отримання інформації на запит. І таких запитів, що надходили листами, телеграмами та телефоном, в 1920-ті роки Манденіум обробляв понад півтори тисячі на рік.
Нажаль, ідеї Поля Отлє набагато випередили свій час. І вже за 15 років його творіння просто захлинулось під валом нової інформації, яку потрібно було безперервно класифікувати, та запитів, кількість яких постійно збільшувалась, а складність — підвищувалась. Отлє розумів як саму цю проблему, так і шляхи її вирішення. У головній своїй науковій праці, Трактаті про документацію (Traité de documentation), виданій в 1934 році, Отлє писав, зокрема, як він бачить майбутнє роботи з інформацією:
...на робочому столі стоїть екран, та забезпечений телефонний зв'язок. Вдалині, у величезній будівлі, знаходяться усі книжки та уся інформація, з усім, що потрібно для їхньої реєстрації та обробки, з усією апаратурою своїх каталогів, бібліографій та покажчиків, усім перерозподілом даних на картках, аркушах і картотеках, з підбором та комбінацією, керованою висококваліфікованим персоналом. Місце зберігання та класифікації стає також місцем розподілу, на відстані, з дротами або без них, засобами телебачення або телетайпу. Звідти на екрані користувача відображається сторінка, яку необхідно прочитати, щоб дізнатись відповіді на питання, поставлені телефоном, дротовим або бездротовим. Екран буде подвійним, чи почетвереним, чи подесятереним, якщо потрібно водночас розглянути багато документів. Буде гучномовець, якщо слух має допомогти зору...
[Поль Отлє. Трактат про документацію, 1934, с. 428].
Джерело: Онлайн-експозиція "У вік інформації"
Полю Отлє та Анрі Лафонтену не судилося втілити у життя ці задуми. У 1939 році німецькі війська, що вторглися до Бельгії, знищили усі картки, колекцій газет, фотографій тощо, а в будівлі Манденіуму відкрили виставку мистецтва Третього Рейху.
